Про обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди країною-агресором

Євген Петров розповів про обмеження судового імунітету рф у справах про відшкодування шкоди країною-агресором

Ухвалення Верховним Судом рішень про обмеження судового імунітету російської федерації відкрило судам України можливість розглядати справи за позовами до країни-агресора про відшкодування шкоди. Однак зроблені в цих рішеннях висновки жодним чином не можуть застосовуватися щодо інших держав. Крім того, сьогодні необхідно знайти способи, як виконати рішення про відшкодування шкоди, завданої рф.

Про це говорив суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Євген Петров на експертній дискусії «Відновлення правовстановлюючих документів за відсутності доказів», присвяченій обговоренню ризиків та загроз для права власності в умовах військової агресії російської федерації, механізмів захисту прав власності під час війни і після перемоги, міжнародної практики та чинного законодавства України у сфері захисту майнових прав, порушених в умовах збройних конфліктів.

Доповідач звернув увагу на постанову КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19. В ній зроблено висновок, що суд України, розглядаючи справу за позовом до рф про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі країною-агресором, має право ігнорувати імунітет цієї країни.

При ухваленні рішення ВС застосував положення Європейської конвенції про імунітет держав 1972 року та Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року, які втілюють концепцію обмеженого імунітету держави, визначають, у якій формі є можливою відмова держави від імунітету. Ці конвенції передбачають, що держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої держави, якщо справа стосується грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Суддя зауважив, що Україна не є учасницею зазначених конвенцій, однак вони відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

Крім того, ВС послався на практику Європейського суду з прав людини. У рішенні від 14 березня 2013 року у справі «Олєйніков проти Росії» ЄСПЛ вказав, що положення Конвенції ООН застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», а в рішенні від 23 березня 2010 року у справі «Цудак проти Литви» (Cudak v. Lithuania) ЄСПЛ визнав існування звичаєвих норм у питаннях державного імунітету, переважання в міжнародній практиці теорії обмеженого імунітету держави, але наголосив на тому, що обмеження має відповідати законній меті й бути пропорційним їй. Ці рішення є прикладами заперечення концепції абсолютного юрисдикційного імунітету іншої держави.

Євген Петров зазначив, що ВС при розгляді наведеної справи врахував: предмет позову – відшкодування моральної шкоди через загибель батька дітей під час проведення АТО; місце завдання шкоди – територія України, на якій відбувалися бойові дії; те, що шкода завдана країною-агресором; те, що ця країна здійснювала агресивні дії щодо територіальної цілісності України. «Також Суд узяв до уваги те, що після 24 лютого 2022 року між Україною і рф було розірвано всі дипломатичні відносини», – сказав він.

Це рішення ВС викликало певні дискусії в правничій спільноті. Зокрема, його критики посилалися на рішення Міжнародного суду ООН від 3 лютого 2012 року у справі «Німеччина проти Італії», в якому йдеться про порушення Верховним судом Італії імунітету Німеччини під час розгляду поданих до ФРН позовів про відшкодування шкоди. Однак, зауважив Євген Петров, зроблені в цій справі висновки не можна застосовувати до України та рф, оскільки Німеччина вже сплатила Італії репарації.

Наведена позиція ВС була розвинута в постановах КЦС ВС від 18 травня 2022 року у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц та постанові ВП ВС від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17. Тому, наголосив доповідач, висновки, зроблені в постанові КЦС ВС від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19, дозволили судам стати на шлях захисту прав та інтересів українців, які зазнали шкоди від збройної агресії рф, шляхом стягнення збитків з держави-агресора.

Також він акцентував, що після ухвалення постанов ВС від 12 та 18 травня 2022 року у судів не повинно виникати питань, якщо постраждалі від агресії рф громадяни зазначають відповідачем у справах про відшкодування шкоди країну-агресора. Однак не можна говорити, що після зроблених висновків допускається обмеження судового імунітету інших країн.

Крім того, Євген Петров зазначив, що юристи обговорюють проблему щодо виконання судових рішень про стягнення відшкодування шкоди з рф. Оскільки рішення, яке неможливо виконати, не має сенсу. «Недостатньо сказати в судовому рішенні про те, що позивач має право на відшкодування шкоди в певному розмірі. Якщо рішення неможливо виконати, то воно не дасть змоги захистити права особи. Громадянин не отримає сатисфакцію за свої порушені права», – сказав суддя. Тож дуже актуальним сьогодні є питання пошуку способів забезпечення виконання таких рішень. А їх буде велика кількість.

Захід, організований БФ «Право на захист» за підтримки Європейського Союзу та Норвезької ради у справах біженців, відбувся в онлайн- та офлайн-режимі.