ДО УВАГИ ГРОМАДЯН!

🔥Постанова КЦС ВС від 15.03.2023 № 759/10375/19 (61-8762св22):
📎https://reyestr.court.gov.ua/Review/109592691
👨‍⚖️Суддя-доповідач: Шипович В. В.
✅Якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи

✔️Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Відповідно до частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
За змістом статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому
статтею 37 цього Закону, так і право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Пунктом 4.4 та підпунктом 4.4.2. іпотечного договору передбачено, що за рішенням іпотекодержателя звернення стягнення на предмет іпотеки може відбуватися шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору та статей 36-38 Закону України «Про іпотеку». Позасудове врегулювання може відбуватися зокрема шляхом використанням іпотекодержателем права наданого цим пунктом договору від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», продаж відбувається за ціною, що дорівнює або перевищує 3/4 вартості предмету іпотеки, що зазначена в даному договорі, але не більше розміру заборгованості боржника та/або іпотекодавця, яка підлягає задоволенню за рахунок предмета іпотеки станом на дату продажу. Договір купівлі-продажу, укладений відповідно до умов цього пункту договору, є правовою підставою для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторони договору іпотеки виклали відповідне іпотечне застереження, яке передбачало право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку».
Під час розгляду судами справи № 910/13326/18 було встановлено, що
20 листопада 2013 року між АБ «Банк регіонального розвитку», ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та Національним банком України був укладений договір про передавання в управління непроданих активів, внаслідок чого майнові права за кредитним договором від 04 липня
2005 року № 27/10-399І, забезпеченим належною позивачу квартирою (іпотекою), було передано ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу
Дельта М».
В подальшому на підставі договору від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги (цесії) за кредитним договором ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» відступило ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» право вимоги за кредитним договором від 04 липня
2005 року № 27/10-399І, а також всіма договорами, що забезпечують виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, а саме укладеним між АБ «Банк регіонального розвитку» та ОСОБА_1 іпотечним договором від 25 липня 2005 року № 027/ДЗ4531.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 , зокрема, посилалась на те, що рішенням Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року у справі
№ 910/13326/18 за позовом Національного банку України до ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М», ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, визнано недійсним укладений між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» договір від 02 вересня 2015 року № 002 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І.
При цьому ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» відчужило спірну квартиру ОСОБА_3 , діючи як іпотекодержатель за договором іпотеки
від 27 липня 2005 року.
Отже у розглядуваній справі, з огляду на предмет, підстави позову та доводи позивача щодо визнання рішенням Господарського суду м. Києва
від 22 травня 2019 року у справі № 910/13326/18 недійсним укладеного між ТОВ «Агенція комплексного захисту бізнесу «Дельта М» та ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» договору від 02 вересня 2015 року про відступлення права вимоги за кредитним договором від 04 липня 2005 року № 27/10-399І, а також положень статей 236, 388 ЦК України, суди мали надати відповіді на ряд ключових питань, зокрема:
- чи виникли у ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» в передбаченому законом порядку права іпотекодержателя за договором іпотеки
від 27 липня 2005 року;
- чи мало право ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» звертати стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 липня
2005 року;
- чи вибуло спірне майно із володіння позивача з її волі, зокрема чи охоплювало волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору іпотеки можливість звернення стягнення на майно за встановлених у розглядуваній справі обставин;
- чи наявні підстави для втручання у мирне володіння майном особи (ОСОБА_2 ), що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном та оцінкою тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, але не виключно, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду України у постановах
від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, від 14 грудня
2022 року у справі № 461/12525/15-ц).
Однак відповідей на вказані питання судами попередніх інстанцій не надано.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про відсутність у ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» права на відчуження іпотечного майна.
При цьому апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції взяв до уваги наявність рішення Господарського суду м. Києва від 22 травня
2019 року.
Однак, у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 13 жовтня
2021 року наявна лише вказівка на існування рішення Господарського суду м. Києва від 22 травня 2019 року, без надання будь-якої правової оцінки його наслідкам та значенню для розглядуваної справи.
Встановлення обставин справи та вирішення питання про оцінку доказів, за змістом частини першої статті 400 ЦПК України, виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
З урахуванням наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову є передчасним та недостатньо обґрунтованим, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Крім того при новому розгляді справи, районному суду відповідно до положень пункту 3 частини п`ятої статті 12 ЦПК України, необхідно під час роз`яснення ОСОБА_1 її процесуальних прав та обов`язків, звернути увагу на наслідки вчинення або невчинення нею процесуальних дій, зокрема наслідки незалучення до участі у справі всіх належних відповідачів за вимогами про визнання недійсним правочину - договору від 24 листопада 2015 року купівлі-продажу спірної квартири між ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» та ОСОБА_3 .
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо незаконності ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 13 червня 2019 року та ухвали Київського апеляційного суду від 01 лютого 2022 року, у яких судами визначений попередній розмір судового збору, з огляду на наступне.
✔️Відповідно до частини другої статті 176 ЦПК України якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
✔️Відповідно частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, якщо судовий збір сплачується за подання позовної заяви до суду в розмірі, визначеному з урахуванням ціни позову, а встановлена при цьому позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або якщо на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, розмір судового збору попередньо визначає суд з подальшою сплатою недоплаченої суми або з поверненням суми переплати судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом у процесі розгляду справи.
✔️Системний аналіз вказаних норм прав свідчить про те, що визначення ціни позову входять до предмета доказування у даному спорі і встановлюються судом під час розгляду справи по суті на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, тобто, такі обставини є предметом доказування у справі та оцінки судом відповідно до положень статей 76 ЦПК України.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 914/3659/21.
Таким чином, хоча встановлення ціни позову для визначення розміру судового збору в порядку частини другої статті 176 ЦПК Україниі належить до компетенції суду, проте здійснюється воно на підставі доказів, поданих сторонами.
Підстав для закриття касаційного провадження, передбачених
пунктом 5 частини першої статті 396 ЦПК України, на що вказувало ТОВ «Колекторська компанія «Гарант» в клопотанні, поданому до Верховного Суду, колегією суддів не встановлено.